Сергій Стаховський про теніс та закарпатське вино з присмаком спортивних нагород
7 років видатний український тенісист Сергій Стаховський виготовляє на Закарпатті вино. Ідея виникла одного разу під час участі у клубному чемпіонаті, що проходив у французькому Бордо. До цього спортсмен зовсім не вживав алкоголю. Серйозно зацікавившись культурою споживання вина, взяв в оренду 22,5 га виноградників на Берегівщині та відкрив власне виробництво за французькою технологією. Зараз у лінійці Stakhovsky Wines — червоні вина «АСЕ» — Мерло, Сапераві, Каберне Совіньйон, Цвайгельт, а також білі «W» — Трамінер рожевий, Шардоне, Рислінг. Продукція представлена у всіх регіонах України, Угорщині, Франції та Японії. У планах — удосконалення якості, 100 тисяч пляшок на рік, розширення географії. Та головне патріотичне завдання, яке перед собою ставить тенісист, — зробити так, щоб про українське вино дізналися у світі.
У січні 2022-го Стаховський закінчив спортивну кар’єру, однак не пориває з тенісом і веде кілька проєктів. Ми скористалися нагодою поспілкуватися із Сергієм під час його короткого перебування на Закарпатті. За келихом Каберне Совіньйон 2019 року записали інтерв’ю.
За що ви любите вино і чого чекаєте від нього перед смакуванням?
Вино я відкрив для себе не так давно, до цього зовсім не вживав алкоголь. Тепер я люблю не так вино, як сам процес. Воно для мене — ребус. Я намагаюсь знайти щось нове, цікаве, зрозуміти структуру і глибину… Першою йде ароматика. Спочатку вона відчувається на корку, щойно ви відкриваєте пляшку. Потім повільно розкривається у келиху. Вдихаючи аромат, ще не скуштувавши, можна частково зрозуміти, з якого регіону вино, якого воно стилю, якості. Далі — смак. Перше — це атака, удар, алкогольність. Поступово вона спадатиме і ми відчуємо справжність напою. Зараз ми з вами дегустуємо каберне 2019 року, яке ще є молодим, воно не збалансувалось. Через хвилин 20-30 ви відчуєте, як воно розкриється.
Ви так віртуозно розповідаєте про вино, наче про витвір мистецтва. Є щось спільне між цими двома сферами?
Вони максимально схожі. Процеси виготовлення вина і витвору мистецтва вимагають імпровізації, лету, натхнення, таланту й індивідуальності. Я спостерігав, як французи, які сторіччями роблять вино, все одно весь час імпровізують. Вони завжди хочуть знайти щось нове, цікаве і чимось здивувати свого шанувальника. Якщо ти не маєш фантазії, то робити вино дуже складно. Це ж стосується живопису чи інших видів мистецтва.
Художники, приступаючи до картини, не завжди знають, що в результаті у них вийде. З вином таке трапляється?
Буває. Але у виноробстві все ж повинен зберігатися баланс між імпровізацією і дотриманням технології. Це політ думок, який матеріалізується у певному артефакті. Ми чітко розуміємо, який кінцевий продукт хочемо отримати й все робимо для цього.
Чи допомагають спортивні навички у новій справі?
Тут багато спільного. Наприклад, якщо ти не любиш те, що робиш, і не заглиблюєшся в процес, то складно досягти результату. Для мене розуміння кожного процесу важливе, я повністю занурююся в нього з головою. Виноробство — це також ретельна підготовка, виклик, наполегливість, сила духу, характер. Потім ейфорія від отриманого результату або розчарування — це вже як вийде. Робити висновки після зробленого — теж спортивний набуток. Ще напір, терпіння, рух до перемоги — якості, які важливі у бізнесі. Слід наголосити, що бізнес-складова у цьому проєкті не є основною, хоча він уже перебуває на тому етапі, коли сам у себе інвестує і сам на себе заробляє.
Розкажіть, як ви прийшли до виноробства?
З 2010 року вино стало моїм культурним збагаченням. Я потрапив у Бордо, куди мене запросили грати у клубному чемпіонаті Франції. У моїй команді тоді було багато французів і бельгійців. Ввечері директор клубу приніс пляшку вина, усі пожвавилися і з задоволенням її розлили. Я здивувався, оскільки завтра повинен був бути матч. Вже потім я зрозумів, що якщо ти не говориш французькою, не п’єш вина, то будеш чужинцем у цьому середовищі. Я посидів збоку, поки вони дегустували. Наступного дня ми виграли, а ввечері ця ж історія. Я «зламався», попросив келих, тому що хотів бути частиною клубу. Без особливого задоволення пив вино, а мені почали пояснювати, яке воно — терпке, молоде, які ноти в ньому звучать. Таким чином мій перший контакт з вином відбувся через високу культуру споживання. Це була справжня дегустація. Перед відкриттям всі обговорювали пляшку, робили передбачення смаку. Поступово я закохався у цей процес. Ніхто нікуди не поспішав, все було повільно, вишукано, захопливо. І це було класно.
І хто б міг подумати, що через кілька років у вас буде власна винарня…
Такого точно неможливо було тоді уявити. Я дуже люблю історію. Із задоволенням поринув у оповіді про французькі шато, які мають 300 і 400 років. Це затягує. На 4-й день з’ясувалося, що майже всі спонсорські компанії нашого клубу — це найкращі винарні з Бордо, а у нашому приватному клубі, який налічував 4 тисячі членів, половина були виноробами або так чи інакше причетні до цієї галузі. Я зрозумів, що це якась мека, до якої я якимось загадковим чином потрапив. Але я був споживачем і гадки не мав, що через 10 років буду сам робити та продавати вино.
Кажуть, у вас велика колекція вина різних виробників і що вона, в тому числі наштовхнула на власну справу?
Втягуючись в історію з вином, мені пояснили, що молоде бордо дешеве, але через 10 років стає кращим і дорожчим. Я почав купувати по 100-130 пляшок на рік того вина, яке вважав цікавим. На той час ми з дружиною жили в Лондоні, де вона навчалася. А її батьки, емігранти з Росії, мешкають у Будапешті. Тесть займався підприємницькою діяльністю з партнерами із Закарпаття. У нього є підвал і я привозив вино до нього. Це було зручно, тому що не було потреби розмитнювати товар, як в Україні. Через 4 роки тесть сказав, що вже нема куди все складати. З ним ми почали непомітно розмовляти на цю тему. Бізнес тестя пов’язаний із садівництвом. Мій приятель Жан Луї Вікар, власник шато у Франції, став «пушем» у всій цій історії. Він запросив мене у свою маленьку винарню на 8 га, я все роздивився, вивчив і в кінці 2015 року сам зайнявся цією темою. Ми взяли в оренду 22,5 га виноградників між Береговим і Мужієвим.
Чому саме Закарпаття? Адже ви киянин, живете в Будапешті, постійно пересуваєтесь по світу, активно займаєтесь спортом?
Тому що це історично винний регіон, з чудовими погодними умовами, географічним розташуванням і базою для заняття виноробством. Потенціал величезний. Уявіть, в Україні всього 124 винні ліцензії на 40 млн населення. Просто бери й працюй! Клімат регіону унікальний. Місцевий рожевий Трамінер — один із найцінніших сортів у світі.
Перші 3 роки ми відновлювали старі плантації, які були у досить занедбаному стані. Окрім землі, орендуємо технічну лінію та обладнання підприємства «Котнар». Щось докупили самі.
Хто вас консультував?
Французи. Вони вивчали теруарність, налагоджували технологічний процес. Винороб у нас угорець, але живе в Україні і 40 років займається вином. Інші члени команди — українці й кожен професіонал на своєму місці. Крім того, справою активно займається моя родина.
Після ретельного вивчення, було прийнято рішення працювати зі старим виноградом, якому по 20-30 років. Трохи підсадили нового. Лоза вважається родючою до 30 років, далі вона стає «скупою», але більш насиченою, дає вину кращу текстуру і структуру. Цей баланс важливо використовувати, змішуючи молодий виноград і старий.
Які сорти вирощуєте?
З білих — Трамінер рожевий, Шардоне, Ріслінг; червоні — Саперові, Мерло, Каберне Совіньйон, є кущі Блаубургеру, Блауфранкішу та Цвайгельту.
Чи все вдалося з першого разу?
Ні, і це особлива історія. Перше вино ми отримали у 2017 році, але воно виявилося не тієї якості, яку ми очікували. Я тоді не дуже занурювався у весь процес, кар’єра була на першому місці. Мене 34-35 тижнів на рік не було вдома, було складно знайти час приїжджати сюди. І так тривало десь до середини 2018 року.
А тоді мені злили 2 пляшки, я полетів на чемпіонат Франції й повіз на пробу столове Мерло своїм друзям. Відкорковую пляшку і розумію, що це зовсім не те, що я хотів. Французи спробували й кажуть: «particulier». З французької це слово означає «інший», «особливий», але не в позитивному сенсі, а навпаки. Вони його вилили та продовжили пити своє вино. Я був розчарований, розбитий. Зателефонував технологу, ми посперечалися і прийшли до висновку, що у всьому процесі нам не вистачило однієї спеції — діжки.
Це дуже важливий інгредієнт. Дерево насичує вино, але якісні діжки коштують дорого. В результати ми все ж таки придбали їх із французького дуба, у 2018 році заклали в Сапераві та Мерло і я знову повіз пляшки у Бордо. Друзі були скептично налаштовані на дегустацію. Але, спробувавши, взяли їх і пішли по столах показати знайомим. І мене визнали. Для мене це був неймовірний крок і прогрес за 1 рік. Змінилися тільки діжки й певні технологічні моменти. І коли тобі в меці вина кажуть, що так, це хороше вино, це неймовірно надихає. У нас нарешті був якісний продукт, який ми готові були продавати.
Яка динаміка об’ємів виробленого вина?
Це не так просто, оскільки на об’єми впливає урожайність. У 2018 році ми зробили 60 тис. пляшок, у 19-му з червоних — 52 тис. 2020-й буде найцікавіший — тут 42 тис. червоного. 2021-й виглядає дуже класно, думаю, ми дійдемо до 60-ки, яку зробили у 2018-му.
Де можна скуштувати Stakhovsky Wines?
За 2 роки вино розлетілося майже усією країною. Наш ексклюзивний дистриб’ютор по Україні — компанія «Бюро вин». Також ми представлені у київській мережі магазинів Goodwine, у багатьох ресторанах, барах, маркетах різних регіонів. У нас працює швидке доставлення, вино можна замовляти онлайн 24/7 на сайті або куштувати та купувати в дегустаційній залі у Берегові.
Над чим цікаво поекспериментувати?
Процес виноробства дуже затягує і завжди з’являється щось, над чим цікаво попрацювати. Наприклад, був цікавий експеримент з orange wine. Це біле ферментоване вино. Воно не прозоре, має бурштиновий колір, але зараз це один із трендів у виноробстві. Це не повністю органіка, але натуральне вино — дикі дріжджі, спонтанна ферментація, майже нефільтроване, ручний прес. З 2,5 тонни винограду вийшло 1000 пляшок і це був дуже пристойний продукт.
Зараз в бариках лежить шардоне 2020 року. Ми чекаємо, поки воно дійде до того статусу, який ми від нього хочемо отримати, і паралельно робимо інші вінтажі, що постійно нашаровуються.
Яким вином найбільше пишаєтеся? За яке особисто собі поставили б умовну медальку?
Сапераві 2018 року. Я не дуже сприймаю винні медалі й конкурси, тому що це все суб’єктивно і кожен споживач має якісь свої уподобання. Кожна людина — сама собі сомельє і це головний принцип у винній культурі. А от найбільший комплімент для мене — Франція. Коли там кажуть, що це класно і цікаво, то мені цього достатньо.
У чому філософія вашого вина?
Зробити продукт, за який не соромно. Вино має бути гідним твого прізвища і прізвища твоєї родини. Коли ми стартували, для мене було важливим не йти у великі мережі, тому що для нас більш важлива не кількість, а правильне зберігання вина і кінцева якість. Stakhovsky — це марка, за яку я готовий відповідати.
Скільки відсотків успішності бренд отримав завдяки вашому спортивному імені?
Воно додало можливість відкривати двері до підприємств і організацій, які, зрештою, зацікавились нами. Винна індустрія в Україні розвивається дуже повільно. Тому ім’я людини цікаве. Водночас якби за іменем не було якісного продукту, то нічого б не вдалося.
Як змінило вас вино?
Як не дивно, мені стало набагато легше грати в теніс. Тому що це заняття стало менш стресовим у порівнянні з виноробством. На корті ти безпосередній учасник того, що відбувається, приймаєш рішення і несеш за них відповідальність. У вині багато речей, які не залежать конкретно від тебе. Це і хвороби, і погода, і колектив. Це дуже великий стрес, тому на корті мені стало набагато легше.
Для кожного успішного тенісиста непросто прийняти рішення про закінчення кар’єри? Чим плануєте зайнятися далі у сфері спорту?
Нещодавно я закінчив свої виступи у збірній, там протягом 16 років провів 79 зустрічей. 10 років із 10 я був першим гравцем збірної, ніс відповідальність за результат матчів і це було нелегко. Вважаю, що свою данину національній збірній я віддав і сподіваюся, молоді гравці зможуть піднятись ще вище і досягти тих цілей, які мені не далися. Чим займуся? Я співвласник тенісного клубу під Києвом, у мене є стартап щодо встановлення тенісних майданчиків на території України, допомагатиму державі готувати спортсменів до олімпіади. Ще вино, сім’я, троє дітей. Поки що достатньо.
Якщо раніше ви зовсім не вживали алкоголю, то скільки вина випиваєте зараз?
Зовсім небагато. На сніданок майже ніколи не п’ю. Загалом — максимум келих на день, можливо, 4 келихи на тиждень.
Сплинуло 30 хвилин нашої розмови, вино у келихах дійсно змінилося — стало м’якшим і ароматнішим. Опишіть його тепер не як виробник, а дегустатор.
Отже, у нас у келихах каберне совіньйон 2019 року. Ароматика ягідна: чорна смородина, перестигла вишня. Ще тут відчувається стигла полуниця, ваніль, чорниця, виражений чорний шоколад. Смак оксамитовий, збалансований з класною структурою. Вино добре пасуватиме до білого м’яса, індички, кролика, душевної компанії та розмов про мистецтво.