Журнал «Країна». "Людям складно повірити у просте, тому вірять у нісенітниці", - Сергій Стаховський

Людям складно повірити у просте, тому вірять у нісенітниці.

Що більше співчуваєш і переживаєш, то менше в тебе шансів на перемогу.

Ніколи не працював. Роблю лише те, що люблю. Вдячний за таку можливість батькам.

Понад сотню президентів і прем'єрів приїжджають на відкриття Олімпіад. Якщо спорт поза політикою, то що вони там роблять?

Я не переможу, якщо перестану відбивати ракеткою м'яч. Щоб зупинити війну, недостатньо просто припинити стріляти.

Час – найцінніша валюта. Найкраще вкладати її у спілкування з рідними.

Дід їхав у відрядження за кордон. Знайомі попросили привезти тенісну ракетку. Але поки він повернувся, вже роздобули. Так ракетка дісталася мені. Повідбивав усі стіни у квартирі. Батькам довелося записувати мене в секцію.

Теніс – дорогий вид спорту. У 12 батьки сказали: "Ти не один у сім'ї". Я плакав і доводив, що це стане справою мого життя.

Мама займалася настільним тенісом, батько завдяки баскетболу вступив у медінститут. Ходив із братами на теніс, плавання, баскетбол. Єдине, чого тато не підтримував, – футбол. Вважав, футболісти не розвиваються інтелектуально.

Лише в 17 зрозумів, що отримую задоволення на корті.

Завжди почувався українцем. Із віком позиція стала ще категоричнішою.

Речі потрібно називати своїми іменами. "Громадянський конфлікт" і "громадянська війна" – необґрунтовані меседжі для Європи і людей, які не хочуть обрати конкретну сторону.

На Донбасі на власні очі бачив російську військову техніку, солдатів із російськими паспортами. Інших доказів мені не потрібно.

Бути в нейтральній позиції, коли на твою країну напали, неможливо.

Берлін був розділений стіною значно довше, ніж Донбас лінією розмежування. Запитання: в який спосіб нам вдасться повернути територію і людей? Територію – лише силою. Людей – добробутом.

Не все так погано, як кажуть у телевізорі.

Люди досі чіпляються за радянські принципи. Розуміють: втратять систему, втратять свої блага.

Ми – найввічливіша і найдоброзичливіша нація в Європі.

Всі українці бачать себе президентами. Хочуть, щоб їх слухалися, поважали, хочуть усім керувати. Прагненням до влади ми все саботуємо й нічого не робимо натомість.

Щоб система працювала, достатньо, щоб усі робили свою роботу добре.

Покоління наших батьків звикло, що від освіти залежать посада й рівень зарплати. Але світ змінився, освіта не гарантує добробуту.

Звання "майстер спорту" – пережиток радянщини. Світ був закритий, на міжнародні змагання їздили кілька топових спортсменів. Що робити решті? Так створювали конкуренцію, підтримували амбіції.

Спорт – це статус. Можеш бути прибиральником, а грати в теніс значно краще за фінансового директора банку. Можливо, що з часом цей директор стане твоїм другом.

Часто сниться, як знімають зі змагань, бо запізнився на матч. В реальному житті такого не траплялося.

Встаю до того, як о 6:30 прокинеться наймолодший. Йду на пробіжку або в тренажерний зал. Повертаюся, збираю старших на навчання. О 8:00 по них приїздить шкільний автобус. Тоді йду на тренування, залагоджую питання щодо виноробства. Забираю дітей зі школи, везу їх на спортивні секції, йду на друге тренування, іноді – на масаж чи іншу реабілітацію. Вечір – для сім'ї.

ТОВАРИШІ З УКРАЇНИ ЯКОСЬ ЗАПРОПОНУВАЛИ: "Є нагода придбати виноградники. Ти ж любиш вино?" Друзі-французи підтакували: "Ми ще ніколи не пили українського вина". Я й погодився.

Сакральним напоєм вино не вважаю. Але культура виноробства й пиття в нас – на межі сакральності. У Бордо сподобалася тяглість. Тамтешні винороби поєднують традиційні процеси з інноваціями. Виходить неймовірний продукт. Хочу створити щось подібне в Україні.

Торік на дегустацію в Харкові покликав Сергія Жадана. Поки пробували вина, він написав два вірші. Я запропонував друкувати їх на етикетках. "Не питання, завжди мріяв про таке", – відповів Сергій.

Жити в Будапешті зручно. Є прямий літак до Києва, автомобілем можна швидко заїхати на Закарпаття. А загалом – байдуже, де жити. Аби сім'я почувалася комфортно.

Мама попросила залишити два квитки на мій матч у Вімблдоні для доньки її подруги. Після турніру мали зустрітися, але я застудився. Через якийсь час таки побачились у Парижі. Закохався з першого погляду. За три місяці запропонував Анфісі руку й серце.

Нелегко жити з людиною, яка 32 тижні на рік не вдома.

Маю двох братів. У батька теж було двоє братів. Не сказав би, що я хотів велику сім'ю. Але й не боронився від того.

Радий, що першою народилася донька. Дівчатка лояльніші до батьків і турботливіші.

Діти – гаранти неспокійної старості.

Хотів би забути одну мову. Не вдається, бо спілкуюся нею з дружиною. Українською читаю дітям книжки, які нам подарував Іван Малкович. Хочу, щоб вони її бодай розуміли.

"А що вони говорять?" – питали дружина й діти, коли ми пішли на лялькову виставу в Києві. Відтоді не вірю в стереотип, що українська й російська – це одна мова.

2014‑го показав дружині англійські тижневики із заголовками на зразок "Путін та його павутина пропаганди". Відтоді суперечок не було.

Немає нічого зворушливішого за чоловічі сльози радості чи горя.

Боюся висоти. Може, варто сходити до психолога й запитати, чого потрібно ще боятися.

Треба робити так, як дозволяє совість, й не турбуватися, що твої вчинки можуть бути незрозумілими для інших.

Коли гуляю, почуваюся на 20 років. Коли після перерви починаю займатися спортом – на всі 50.

Сподіваюся, рай усе-таки є. Не хочеться, щоб уся енергія, яку ми вкладаємо в цей світ, зникала безслідно.

Війни залишаться, тільки методи зміняться. Втрати будуть менші, бо військових замінять штучний інтелект, дрони. Але конфліктів побільшає.

Не розумію, чому люди не можуть ужитися на такій великій планеті.

Востаннє бився, коли жив у Словаччині. В компанії був "водієм", бо єдиний не пив. Мій товариш зачепив плечем якогось чоловіка, а отримав у щелепу я.

Не готовий відкриватися незнайомцям. Дружина – мій найкращий психолог.

Хочу побувати в Антарктиді, навчитися грати на фортепіано. Не факт, що встигну.

Пам'ятатимуть найкращих і найгірших.